Історія закладу освіти

/Files/images/0_9a575_2dc7f731_XL.png

На початку 20-го століття досить значну роль у розвитку народної освіти в Україні, а отже і у Київській губернії відіграли земства і міські Думи. Діяльність земств у галузі народної освіти була пожвавлена після виданого царським урядом «Положення про земські установи» (1890 р.). Починаючи з 1906 р. земства ставлять питання перед царським урядом про загальну освіту. Крім закладів загальної освіти у віданні православного віросповідання існували в містах – міські церковно-приходські школи, а в сільській місцевості – церковнопарафіяльні школи.

На 1 січня 1900 року в Мусійках було 202 двори, проживало 994 особи, з них 481 чоловіків і 508 жінок. В селі була каплиця і церковнопарафіяльна школа. Оскільки в цей час село Мусійки належало до парафії Свято-Покровської церкви в с. Обуховичі, то і школа належала цій парафії, і вчителем був син батюшки цієї церкви (його називали попович). Церква була побудована в Мусійках в 1908 році, а самостійна парафія Святійшим Синодом була відкрита тільки в 1913 році. Тільки тоді школа стала називатись церковнопарафіяльна школа при парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Мусійки.

Школа була трирічною. Зі спогадів старожилів: Спочатку у школі навчалось 5-6 учнів, хлопчиків. Дітей в селі було багато, але вчитись мали можливість не всі. Якщо в сім'ї було 5-10 дітей, то навчатись відправляли, в основному, одного з хлопчиків (за вибором батька), рідше дівчат. Наука була строга. За найменше невиконання вимог, або за не вивчений урок, вчитель бив лінійкою, тому дівчата боялися і майже ніколи не йшли у школу, а ще рідше закінчували 3 класи. Наука велася на старослов'янській мові. Сприймалася дуже важко. Але хто вже і закінчував 3 класи, то був вельми освіченою людиною на селі в той час. Одна із старожилів розповідала, що в їхній сім'ї було 10 дітей: 5 хлопчиків і 5 дівчаток. Батько віддав навчатися тільки одного сина і дуже цим пишався.

Церковнопарафіяльна школа була розташована на території нинішнього подвір'я Сучкової Софії. В одній хаті жив вчитель, в іншій – це на одному подвір'ї – була школа. Навчання було безкоштовне. Але за підручники та необхідне письмове приладдя батьки повинні були платити. А ще взути, одягти дитину – все це було дорого. Приміщення для церковного служителя і школи було побудовано громадою, як і сама церква.

Після революції церковнопарафіяльна школа ще існувала декілька років. Коли з'явилися лікнепи (ліквідація неписьменності), то школа діяла паралельно. Потім церковнопарафіяльну школу було ліквідовано. Стали відкриватись світські школи.

До відкриття церковнопарафіяльної школи в Мусійках, по мірі можливості, батьки віддавали своїх дітей вчитись в село Обуховичі, або в село Красятичі, де подібні школи з'явилися раніше. Заможні люди дітей навчали дома, наймаючи вчителя. Це було дорого, тому дуже рідко.

Підготувала Браславська Ніна Василівна

/Files/images/0_9a575_2dc7f731_XL.pngШКОЛА В ДОВОЄННИЙ ПЕРІОД І В ПЕРІОД В В ВІЙНИ

Радянська влада керувалась в освітній справі «Положением о единой трудовой школе», ухваленому Всеросійським Центральним виконавчим комітетом у 1918 році. З 1920 року радянська влада України приступила до вироблення своєї системи освіти. Автором цієї системи був народний комісар освіти Г. Гринько. Якщо в Радянській Росії основою освіти була єдина трудова школа, то в основу освіти України було покладено соціальне виховання. В зв'язку з цим Народний комісаріат освіти України видав «Декларацію про соціальне виховання дітей», де робились висновки, що центром шкільного виховання повинна бути не єдина трудова школа, а дитячий будинок. Новий народний комісар освіти України М. Скрипник у 1928 році розкритикував цю систему і в 1930 році виступав на Всесоюзній партійній нараді з пропозицією уніфікації системи народної освіти. Таким чином було ліквідовано українську специфічну систему освіти. В Україні почала утверджуватись єдина трудова школа. Трудова семирічна школа стала основним типом соціального виховання. Семирічна школа поділялась на дві частини: перша (нижча) з 4-річним навчанням і друга (вища) з 3-річним. Рада Народних Комісарів визнала 4-ічну школу основним типом трудової школи і оголосила її, як обов'язковим. В 1931 році ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про початкову і середню школу», а в 1932 році той же ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про навчальні програми та режим у початковій та середній школі», на основі яких і працювали школи в довоєнний період.

Школа в с. Мусійки була спочатку початковою, а з 1930 року стала семирічною і була розміщена в декількох приміщеннях: 2 класи, де нині живе Шень К.О. та 3 класи, де розташований магазин та будинок Прокопенко Г.Х, Ще була їдальня, де пустує хата Машини М.С, їсти давали тільки сиротам (суп та шматок хліба). Продукти виділяв колгосп.

Основними книжками, які повинні були купувати батьки для своїх дітей, були буквар та граматика. У школі також вивчалася математика, географія, історія, фізика та креслення. Заєць Софія Павлівна 1917 року народження згадує, що вона закінчила 7 класів у 1934 році. Закінчивши 5 класів, вона не захотіла далі вчитися, та й батьки не наполягали. Батька судив громадський суді і присудили йому 5 діб примусової праці в колгоспі. Тоді батьки відправили маленьку Софійку до школи. Директором школи в той час був Микола Герасимович (прізвища не пам'ятає). На партах було по одній чорнильниці, які після уроків ставили в ящик. Зошити купували по 3 копійки.

У 1939 році була побудована нова школа. Матеріали частково перевезли із старої церковнопарафіяльної школи, а решту заготовляли в місцевих лісах, транспорт і робочу силу виділяв колгосп. Будувала школу наймана бригада будівельників. Навчальний рік у 1939 році почався в новій школі. Директором школи в цей час працював Григорович Никон Маркович. Вчителями школи були Корнієва Поліна Овдіївна, Кожара Петро Давидович, Шиян Євдокія Сидорівна, Педченко Антоніна Семенівна, Зіневич Григорій Дмитрович.

Районна газета «Прапор колгоспника» від 01 травня 1939 року надрукувала допис: «Наші мрії будуть здійснені»:

«Ми будемо добре вчитися і виростати такими героями, як Громов, Коккінакі, Папанін, Чкалов.

Корнієва Г.О. і Ходаківський В.М. хочуть бути льотчиками, Притика Іван, Ярмоленко С.М. – прикордонниками в механізованих частинах, Ярмоленко В.П. хоче бути художником, Машина В.Н. – артистом.

Всі ми – відмінники навчання – і в дальнішому будемо вчитися тільки на «відмінно», щоб здійснилися наші мрії».

Учні школи: Корнієва Галя, Ярмоленко Степан, Ярмоленш Василь, Ходаківський Володимир, Притика Іван.

Хоча школа була збудована нова, але класів не вистачало, тому початкові класи були по тих же хатах. Потім перевезли хату, де жив згаданий вище Прокопенко і збудували початкову школу, де нині проживає сім'я вчителя Єжеля М.А.

Та почалась Велика Вітчизняна війна. 22 серпня 1941 року село було окуповане німцями. Під час війни до 1943 року, в школі знаходились німці.

/Files/images/0_9a575_2dc7f731_XL.pngШКОЛА В ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД

МИТЬ ІЗ ЖИТТЯ ШКОЛИ

У листопаді 1943 року с. Мусійки було звільнено від німецької окупації. 1 грудня 1943 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про організацію обліку дітей і підлітків віком 7-15 років і про порядок контролю за виконанням закону про обов'язкове загальне навчання». В тяжких умовах воєнного часу почалася підготовка до навчання в школі. З 1-го вересня 1944 року перші учні пішли в Мусійківську неповно-середню школу, почався перший після окупації 1944-1945-й навчальний рік. 31-го вересня 1945 року пішли в школу діти і підлітки до 15 років. В цей час директором школи була Отрощенко Онисія Наумівна, піонервожатою – Портна Роза Захарівна, вчителі: Остапенко Палажка Павлівна, Недашківська Марія Павлівна, Шиян Євдокія Сидорівна, Хоменко Марина Овдіївна, Корнієва Поліна Овдіївна. Часи були дуже тяжкі. Не було підручників, не було зошитів, та не то що зошитів, навіть бумаги не було. Зошити робили із бумажних німецьких мішків, якщо комусь вдавалось їх дістати, писали на газетах або ж брошурах. Чорнило робили із бузини і червоного буряка. Районна газета «Прапор колгоспника» в ті часи так писала про Мусійківську школу:

1. 27 травня 1945 року: «На належному рівні робота піонерської організації в Мусійківській школі, де директором Отрощеню Онисія Наумівна та піонервожата Портна Роза Захарівна».

2. 23 червня 1946 року: «Колгоспники с. Мусійки організовано провели недільник відбудови і підготовки шкіл до нового навчального року 16 червня прийняли участь в недільнику 150 чоловік, які відремонтували підлогу в усіх класах, полагодили троє дверей, зробили одну грубку, а також провели побілку двох приміщень школи внутрі і зовні. Заготовлено і вивезено до школи на зиму 33 складометри дров».

3. 14 листопада 1946 року: Робота шкіл в першій чверті навчального року: «...Сумлінно готуються до уроків і приходять до школи з добре опрацьованими щоденниками вчителі Мусійківської семирічної школи. Вони домоглися в першій чверті цього навчального року значних досягнень в успішності та дисципліні учнів. Лише одиниці учнів тут мають низькі оцінки, а переважна більшість одержують оцінки «5» і «4».

Перший післявоєнний випуск Мусійківської семирічної школи був у 1950 році. З 1952 року школа набула статус середньої і ті учні, які почали навчання у 1945-му році, в 1952 році пішли у 8-й клас. Перший випуск Мусійківської середньої школи відбувся у 1955 році.

/Files/images/0_9a575_2dc7f731_XL.pngМУСІЙКІВСЬКА ЗОШ І–Ш СТУПЕНІВ

Мусійки... Одне з мальовничих сіл Іванківщини. В селі є середня школа. Кожного, хто бажав її відвідати до 2001 року зустрічала довга березова алея та стрижена жовта акація. Та то було.

Почнемо все по порядку Вірніше, згадаємо історію, маленьку історію маленького села, маленької школи. Це порівняно з великими школами райцентру та великих місті і сіл. Наша ж дітям повоєнних часів здавалася великою, красивою, просторою. Це порівняння відносне.

…В житті все починається з маленької ідеї, з маленького будівництва. А потім прогресивно зростає або залишається незмінним і в гіршому варіанті – гине. Нашій школі був даний перший варіант – народитись, зростати, хворіти та відроджуватись...

Можна згадати одних з перших вчителів повоєнного періоду – Марину Овдіївну, її сестру Поліну Овдіївну та Євдокію Сидорівну Шиян. Це ветерани, які жили і працювали до кінця пенсійного віку.

Діти, які в 1945 році пішли в 1 клас, стали в 1955 році першими випускниками десятирічки. Вчились у дві зміни. Було так, що в один клас ходили діти різних років. В Мусійківську школу, крім Мусійок та Паталіївки, ходили учні з Красилівки, Димарки, Рудні, Шевченкового, Володарки, Чапаєва, Красятич, Термахівки. Початкові класи навчались у школі, що розташована навпроти церкви. Тут же була і майстерня, де проходили навчання з праці хлопчики. Вони вивчали слюсарну, теслярну, столярну справи, велися гуртки за бажанням (наприклад, водіння мотоцикла). Дівчата навчались кулінарній справі, шиттю, вишивці, в'язанню гачком та шпицями. Дівчат навчала вчитель початкових класів Євдокія Сидорівна Шиян. А хлопчиків – Ярмоленко Герасим Іванович, який ще викладав малювання та креслення.

Директорами школи були: Кулаківський П.І., Зелений О.А. (1952-1955), Приходько О.П. (1955-1958), Павленко В.І. (1958-1960), Щербатюк Л.О., Куліковський В.І., Савенко І.І., Толочина Н.А., Компанець В.Я., з 1994 року і по даний час – Лозова Н.В.

Згадаємо найважливіші зміни в історії школи. При Щербатюку Л.О. (на початку 60-х років) була добудована цегляна школа поряд з дерев'яною. Старий дерев'яний корпус обклали цеглою, коли директором була Толочина Н.А. І остання добудова до цегляного корпусу відбулася у 2001 році. Багато роботи по озелененню території школи робилося в 60-ті роки. Був викопаний ставок, посаджений сад, алея, впорядкований стадіон, один з кращих у тодішньому Розважівському районі. З середини 50-х до середини 60-х років у Мусійківській школі працював вчитель біології – Селецький Віталій Вікторович. Він і на уроках, і після уроків разом з дітьми працював на ділянках, проводили досліди, вирощували різні овочі та культури, квіти. Сад, посаджений ними, дожив до 2001 року. А весною 2001 року біля школи був засаджений новий сад – дарунок кооперативу села Мусійки, голова якого Білоног В.П. Ділянки з від'їздом Селецького поступово занепали.

У 60-х роках збудували новий корпус школи, в якому розмістились кабінети хімії, біології, історії, майстерня, спортивна кімната, буфет. Діти почали навчатись в одну зміну і їх почали годувати. Школа мала свій трактор. Був відкритий інтернат. Але, починаючи з 70-х років, наповнюваність класів зменшувалась. Зараз наповнюваність класів в основному 10-15 учнів.

Нині у школі навчається 128 учнів. Педагогічний колектив складається з 15 вчителів на чолі з директором Лозовою Н.В. Майже всі вчителі мають вищу освіту. Половина – випускники рідної школи. Серед вчителів-пенсіонерів, які працювали в школі, слід назвати Прищепу Марію Іванівна, Шепеленко Ніну Павлівну, Ярмоленка Миколу Йосиповича. Серед кращих вчителів – Машина Марія Федорівна, Недашківська Ірина Василівна (призер конкурсу «Вчитель року-99», Породько Анатолій Олексійович, Гаркуша Ольга Вікторівна, Єжель Микола Андрійович та ін. Колектив школи бере участь у районних конкурсах, предметних олімпіадах. Роботи, представлені на конкурс «Чорнобиль очима дітей», експонувались у Чехословаччині. На районній виставці були відзначені картини Петриківського розпису. У цих досягненнях завдячуємо Шашковій Надії, Браславській Юлії, Ярмоленко Ірині, Єжель Ірині та ін. Гордістю школи є те, що в 1999 році мали двох медалісток: Браславську Юлію, Ярмоленко Ірину.

Приємністю та гордістю школи також є те, що з її стін виходили учні, які потім займали високі ранги. Це випускники 1959 року: Притика Дмитро Микитович – Голова вищого господарського суду України; Бірюк Петро – архітектор м. Житомир; Прищепа Василь – комендант м. Курськ; Машина Олена – перший заступник Голови Красноярського краю (всім відомого Лебедя); Дідківський Олексій – Голова профспілки працівників річкового транспорту України (випуск 1960 рік) та ін. Одних юристів понад десяток. Багато випускників стали педагогами: Куколевська Т.М. – начальник відділу освіти Іванківської РДА, Машина М.М. – начальник відділу освіти Обухівської РДА, Максименко М.І. – інспектор Іванківського відділу освіти, Ярмоленко М.Й. – вчитель математики, Лозова Н.В. – нинішній директор школи та інші.

І ось новий, це вже втретє, етап відродження Мусійківської школи... Влітку 1998 року відповідна районна комісія визнала, що школа більше не може відкрити двері для навчання дітей. В школі – грибок, який з'їдає підлогу, двері, дерев'яні стіни та ін. Дирекція, педколектив, діти та батьки були збентежені. Адже залишилось тільки цегляне приміщення, яке не зможе в одну зміну прийняти понад 100 дітей. Але так сталося. Діти стали навчатися в дві зміни. Це дуже ускладнювало процес навчання. Потрібно було докласти багато зусиль дирекції та педколективу школи, щоб рівень навчання не мав тенденції до зниження. Районний відділ освіти всебічно допомагав Мусійківськш школі. І успіх мусійківських учнів у навчанні не понизився.

Але проблема залишається відкритою. Через фінансову кризу району, як і всієї країни, план добудови завис у повітрі. І хто зна, як би склалась далі ця ситуація, якби не воля Божа.

В останню суботу травня 1999 р. зібрались випускники 1959 року на свою зустріч через 40 років. Вони йшли до своєї школи по доріжці, яка заросла травою, і кожен був здивований: школа позвала на зустріч, але чому не зустрічає, не відкриває двері, як колись. Невже вони помилились? Ні!!! Вона хвора, вона помирає. З 42 випускників на зустріч прибуло 17 та 5 вчителів. Вони не пам'ятали, щоб двері школи були колись закриті.

... Випускники затихли. У них боліла душа, щеміло серце.

Дмитро Микитович Притика тихенько обдумував становище, зважував свої можливості. І коли директор Лозова Наталія Василівна з хлібом-сіллю зустріла їх перед школою (другим цегляним будинком, який нині діяв), всі були зворушливо раді, що їх не забули, їх зустрічають. Наталія Василівна у своєму виступі розповіла про шкільні здобутки та труднощі у зв'язку із двозмінним навчанням. Хліб-сіль прийняв класний керівник Микола Тимофійович Гурженко і передав його старості класу Дмитру Притиці. Дуже хвилюючись, Дмитро Микитович прийняв хліб-сіль і, повернувшись обличчям до товаришів, сказав: «Ні, я не вмру, доки не допоможу добудувати школу». Запанувала глибока тиша. На очах присутніх з'явились сльози. Ніхто не соромився своїх сліз. Всі повірили в сказане, адже знали, що коли Дмитро Притика дасть слово, то обов'язково його дотримає. І він відчув цю віру в нього і йому стало легко на душі. Він посміхнувся і так само, як багато років тому, за звичкою, правицею погладив чуба.

І полетіли листи, телеграми, дзвонили телефони. Процес пішов, як кажуть, на другий день. Як це було, знає тільки Дмитро Микитович. Потрібно було знайти кошти, а вірніше, тих добрих, небайдужих людей, які б змогли допомогти у його задумі. І ось Всеукраїнський благодійний фонд «Надії і добра», який очолювала Людмила Миколаївна Кучма, допоміг добудувати школу у нашому селі, загубленому серед лісів та урочищ. Будівництво здійснювала будівельна організація «Зодчий» під керівництвом Л.М. Волочая.

Потрібно сказати, що районна державна адміністрація не стояла осторонь. Вони внесли посильну матеріальну допомогу.

Школа була відкрита 19 січня 2001 року. Це було велике свято. Першим прибув Притика Д.М . Тепло рук односельчан відчув він на своїх долонях, безліч очей дивились на нього з вдячністю. А ще він подивився на пустир – там була колись його домівка...

Нарешті з'явилась Людмила Миколаївна Кучма та люди, що її супроводжували. Людмилі Миколаївні та Дмитру Микитовичу надається право перерізати стрічку. Свято відкрив голова Іванківської райдержадміністрації Мосієнко Юрій Федорович. Після оглядин новобудови господарі подарували невеличкий концерт, потім Дід Мороз подарував дітям подарунки від Всеукраїнського фонду «Надії і добра». Подарунок отримала і шкільна бібліотека – 500 примірників художньої літератури. Після урочистостей Людмила Миколаївна та гості поспілкувалися з присутніми.

І ось все це – вже історична сторінка нашого села, яку будуть згадувати наші нащадки, а разом і згадувати тих людей, які, не відкладаючи своїх державних справ, знайшли час і кошти для села Мусійки та його жителів. Низький їм уклін.

Нині школа працює в одну зміну, зі своїми буднями та святами. Коли навесні розцвітають квіти і цвітуть до пізньої осені – це робить школу та її територію однією з найкращих у районі.

Спільними зусиллями сіємо в дитячих душах розумне, добре, вічне.

Н.В. ЛОЗОВА – директор школи

/Files/images/0_9a575_2dc7f731_XL.pngШКОЛА СЬОГОДНІ

Освіта 21-го століття – це освіта для людини. Її завдання виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання для творчого розв'язання проблем.

21-ше століття – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства. Основними завданнями діяльності школи є забезпечення умов для морального, інтелектуального, фізичного, художньо-естетичного розвитку учнів, виховання громадянина демократичного суспільства, яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищими цінностями.

Результатом багаторічної праці педагогічного колективу є досягнення наших учителів і учнів.

З 1994 року директор школи – Лозова Наталія Василівна. Вчителів-випускників школи – 6. Це Лозова Н.В., Василенко В.М., Кот ТП., Ковальчук ТП., Браславська Л.М., Шень О.В.

У зв'язку з тим, що в дерев'яному корпусі стало навчатися неможливо із-за грибкової хвороби деревини, школа перейшла на 2-змінне навчання. Потрібно було вишукувати спонсорів, які б змогли проплатити добудову школи. Цим і зайнялася дирекція школи, продовжуючи навчатися у складному режимі.

У 1999 році школа випустила двох срібних медалістів – Браславську Юлію Миколаївна та Ярмоленко Ірину Олександрівну

Завуч школи Недашківська Ірина Василівна стала призером Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року»:

- вчителька іноземної мови Браславська Любов Миколаївна стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» в номінації – іноземна мова;

- Ковальчук Тетяна Петрівна – лауреат Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»;

- кабінет зарубіжної літератури визнано кращим навчальним кабінетом (вчитель Василенко Валентина Миколаївна);

- учні школи – лауреати районного конкурсу «Таланти твої, Іванківщино»;

- створений методичний кабінет школи (завуч Недашківська І.В.):

- у 2001 році за сприяння випускника школи 1959 року – Притики Дмитра Микитовича – урочисто було відкрито добудову до школи на 8 класних кімнат;

- благодійним фондом «Надії і Добра» школі подаровано новенькі меблі, телевізор, музичний центр, комп'ютерний клас, всі учні школи безкоштовно забезпечені шкільними формами, у шкільну бібліотеку за спонсорські кошти надійшло 500 примірників художньої літератури;

- 2002 рік – за сприяння Дмитра Микитовича Притики на території школи встановлений та відкритий пам'ятник Т.Г. Шевченку;

- 2003 рік – за сприяння обласної державної адміністрації школа забезпечена шкільним автобусом для підвозу дітей та вчителів на навчання із сусідніх сіл;

- 2004 рік – на районній олімпіаді з математики вибороли II місце (Давидов Денис, учень 4 класу); з біології маємо І місце у районній і III місце в обласній олімпіадах (Єжель Ірина, учениця 10 класу);

- учнівський колектив школи став переможцем районного фольклорного фестивалю «З народного джерела»;

- троє учнів навчаються в «Університеті майбутнього вчителя» (Коритько Тетяна, Коритько Ольга, Єжель Ірина);

- двоє учнів школи Адаменко Тетяна і Габрук Світлана навчаються в коледжі «Освіта», який відкрито в Іванкові.

У Всеукраїнському літературному конкурсі «Об'єднаймося ж, брати мої» вибороли II місце в області, а у Всеукраїнському конкурсі «Я вірю в майбутнє твоє, Україно!» – 1 місце в обласному турі. Цю славу школі принесла Єжель Ірина – талановита, обдарована учениця, яка відмінно навчається, пише вірші, робить переклади з іспанської поезії, навчається в Малій Академії наук. Дякуючи своїй наполегливості, та за досягнуті успіхи Ірина є стипендіатом Іванківської райдержадміністрації, їй вручено диплом за підписом Міністра освіти В. Кременя (2005 рік).

Учні школи – учасники акції «Посади сад». Біля школи посаджено молоденький сад із 25 яблуньок та 30 вишень. Подарували саджанці для школи голова кооператив у «Мусійки» Білоног В.П. і завуч школи – Недашківська І.В. Цілий рік школа потопає у квітах. З ранньої весни і до пізньої осені це густо квітуючі клумби, які милують око, зачаровують кожного відвідувача школи.

Вчителі та учні школи постійно підтримують тісні зв'язки із випускниками, завжди раді бачити їх і приймати у рідних стінах. Традиційні зустрічі із випускниками згуртовують нас і ріднять, роблять однією дружною сім'єю.

В школі у 2006 році створений учнівський хор під керівництвом вчителя музики Кухарук М.М.

- У 2008 році хор був нагороджений грошовою премією та подякою за активну участь в культурно–мистецькому житті району (відділом освіти Іванківської РДА).

- У 2008 р. вихованці гуртка «Пошук» отримали грошову винагороду та грамоту за призове місце в обласному конкурсі «Історія міст і сіл України» (від Голови райдержадміністрації та голови райради).

- У 2008 р. гурток «Юний натураліст» отримав грошову винагороду та грамоту центру дитячої і юнацької творчості за І місце у Всеукраїнській юнатській акції «Птах року 2007 – вивільга».

- Учні школи отримали грамоту та грошову винагороду за III місце Всеукраїнського конкурсу «Галерея кімнатних рослин» у 2008 році.

– Пошуковий загін отримав грамоту за ІІІ місце у Всеукраїнському конкурсі науково-пошукових робіт школярів «Голодомор 1932–1933 рр. Україна пам'ятає» (2008 р.).

- У 2006 р. від відділу освіти Іванківської РДА отримали диплом і цінний подарунок за участь у районному турі обласного фізкультурно-оздоровчого патріотичного фестивалю «Нащадки козацької слави».

- Керівники гуртка «Пошук» – Слиш Ж.В. та гуртка «Юний натураліст» Єжель М.А. у 2008 р. нагороджені грошовими преміями та подяками голови райдержадміністрації.

- Учениця 11 класу Гречаник Ольга Сергіївна отримала перемогу (III місце) у районній олімпіаді з трудового навчання (2008 р.).

- Учениця 9 класу Недашківська Світлана отримала III місце в районному етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з французької мови (2008 р.).

- Із 14 випускників 2008 року 12 стали студентами Вищих навчальних закладів 1-4 рівнів акредитації.

- На базі школи створений і успішно працює філіал Іванківської школи мистецтв ім. М. Примаченко. Діти навчаються грі на баяні, гітарі, вивчають сольфеджіо. Тому неодноразово є переможцями і лауреатами конкурсів «Ранкова зірка», «Таланти твої, Іванківщино» та ін.

- На даний час у школі навчається 149 дітей. Це діти, які підвозяться на навчання двома шкільними автобусами з 11 навколишніх сіл.

Педколектив – 20 учителів-спеціалістів. Техперсонал – 7 чоловік.

- Учні школи щороку оздоровлюються в санаторіях України та за її межами – Італії, Іспанії, Франції, Швейцарії, Нідерландах, Великій Британії.

- В школі створено музейний куточок історії школи. В майбутньому плануємо створити музей історії школи.

- В позаурочний час учні школи займаються у гуртках: «Юний натураліст», «Пошук», «Умілі рученята», «Чарівна палітра», гуртку іспанської мови, спортивних секціях (шахи, футбол, легка атлетика) та ін.

/Files/images/0_9a575_2dc7f731_XL.pngУСПІХІВ ДОСЯГНУТО СПІЛЬНО

Не секрет, що діяльність депутата районної ради в певній мірі залежить від основного місця роботи і тієї посади, яку він займає. Моя основна робота – із дітьми, підростаючим поколінням, тобто турбота про їхнє здоров'я, навчання, нормальний розвиток. Тому і напрямок дій, як депутата районної ради, спрямований на учнів, їхнє всебічне виховання. Я постійно стараюся дбати про покращення матеріально-технічної бази школи. На сьогоднішній день ми маємо комп'ютери, телевізор, музичний центр, ксерокопіювальний апарат, що так необхідний кожному вчителеві при підготовці до уроків, виховних годин, свят, оформленні кабінетів тощо.

Щодо питання оздоровлення дітей, то в цьому навчальному році всі бажаючі учні оздоровились, притому частина з них – за кордоном: в Італії, Франції. До речі, у Франції тепер зможе оздоровитись більша кількість учнів школи, дякуючи зв'язкам із представниками франко-українського медичного центру, створеного в м. Києві. Французи часто бувають у школі, і знову запропонували частині дітей пройти медичне обстеження і оздоровитись у Франції. Вони ж забезпечили нас і підручниками із французької мови, які привезли із Франції, оскільки наші учні 2-4 і 6 класів вивчають саме французьку мову. Співпраця має свої плани на майбутнє, які, на мою думку, будуть втілені в життя.

Плідною є і співпраця із сільською радою (сільський голова В.П. Притика) та СГВК «Мусійки» (голова кооперативу В.П. Білоног). За їх сприяння школа забезпечена передплатою на педагогічну періодику (підручниками та касетами французької мови для учнів 2,3 класів), відчувається їх допомога і під час ремонтних робіт в школі та ін.

Висновок – закономірний: в умовах об'єднання інтересів політичних сил, виконавчої влади, місцевого самоврядування, трудових колективів можна забезпечити успіх. І таких успіхів у Мусійках досягнуто немало. Починаючи з 2001 року, це і добудова до приміщення школи, і відкриття погруддя Т.Г. Шевченку на території школи у 2002 р., і капітальний ремонт церкви, і святкування її 100–річчя, газифікація с. Мусійки і т. ін.

Звичайно, цього обсягу робіт ми не змогли б самостійно виконати. На допомогу постійно приходять – наш земляк – Голова Вищого господарського суду України Д.М. Притика, народний депутат України С.Г. Осика, які допомагають у фінансовому плані. Ось і нещодавно для школи Сергій Григорович подарував ксерокс, а Дмитро Микитович – знову кілька комп'ютерів. Життя продовжується, тому на майбутнє С.Г. Осика пообіцяв посприяти якнайшвидшій газифікації сіл Мусійки (відділок ВАТ «Жміївське»), Паталіївки.

До речі, газифікація населених пунктів району – одне із завдань передвиборної програми депутата, яку він сповнений рішучості виконати повністю.

Якщо говорити про Сергія Григоровича в районі, то добрих справ його – не перелічити. Це і допомога в закінченні будівництва в Сукачах психоневрологічного будинку-інтернату, це і фінансування ремонту інфекційного відділення ЦРЛ, забезпечення райлікарні м'яким інвентарем і придбання 2-х спецавтобусів для перевезення дітей із віддалених сіл до школи (один із цих автобусів тепер має і Мусійківська ЗОШ І-Ш ст.); розв'язання житлового питання для військовослужбовців прикордонної комендатури «Іванків». Віриться, що при такій наполегливості, яка притаманна Сергію Григоровичу, всі наші проблеми будуть вирішені позитивно.

Наталія Лозова, депутат районної ради від Мусійківського виборчого округу №13

Кiлькiсть переглядiв: 713

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.